Цікава біологічна скарбничка

ЖЕРТОВНІСТЬ РОЖЕВОГО ПЕЛІКАНА
Як відомо, багато птахів символізують почуття, поведінку, характери, властиві людям. Наприклад, з нашими найближчими сусідами — голубами — ми порівнюємо ніжні стосунки закоханих — «воркують, як голуби». Говорячи про вірність, додаємо: «як у лебедів». «Зозулями» називаємо матерів, які кидають дітей. Але є серед пернатих і такий птах, який символізує жертовність і турботу про підростаюче покоління. Це — пелікан. Передбачаю запитання: які ж для цього підстави? Ймовірно, ними слугували легенди, що пережили багато віків, про те, як ці птахи рятували своїх дітей у роки посухи: розірвавши груди, поїли їх своєю кров’ю, а під час голоду давали клювати свою плоть...
Можна припустити, що вони були складені, коли людина вперше побачила, як пелікани вигодовують своїх новонароджених: захоплюють голову дитинчати таким чином, що дзьоб опиняється майже в стравоході, після чого вже переварена їжа відригується і потрапляє до шлунка пташеняти (пізніше птахи приносять потомству живу рибу). Ось тому на стародавніх гербах пелікана зображували так, щоб було видно, як він розриває собі груди і звідти ллється кров. У християнській релігії пелікан символізує жертовну любов. У Скандинавії зображення цього птаха стало емблемою донорів. Відомий і такий факт: для того щоб педагоги завжди пам’ятали, що вони відповідальні за підростаюче покоління, на мундирах чиновників «виховних будинків» Маріїнського відомства, відповідно до постанови від 1834 року, позолочені ґудзики мали «зображення пелікана, який годує пташенят».
Читаючи про ставлення пеліканів до свого потомства, дивуєшся їх здатності вчасно відчути, коли малечі потрібна допомога. Ось один з прикладів. Пташенята, які оперилися, люблять зібратися разом у так звані «ясельні» групи, які можуть бути численними, оскільки пелікани — зграєві птахи. І, зрозуміло, маючи різних батьків, усі вони — «на одне лице», а коли зголод-ніють, майже одночасно здіймають страшний ґвалт. Почувши його, тати і мами — тут як тут. І в цьому волаючому натовпі вони безпомилково знаходять своє пташеня і годують тільки його. Уважно стежать батьки за своїми нащадками і тоді, коли ті, вступивши в пору отроцтва, у пошуках їжі та розваг, пізнання світу перебираються в най-ближчі околиці. Зокрема, прилітають підгодувати, розуміючи, що у молодняка через відсутність дос-віду можуть виникнути проблеми з харчуванням.
Багато знавців відзначають і властивість пеліканів триматися разом, допомагати один одному, сусідувати в злагоді, що важливо для належного життєзабезпечення. Цього правила вони дотримуються навіть у польоті — ритм помахів крилами задає головний птах, і всі цей ритм витримують. Діють пелікани спільно і під час добування їжі. Ось як цей процес описують орнітологи. Птахи збираються півколом, оточують виявлену рибу, ляскають крилами по воді і поступово роблять своє коло дедалі вужчим. Лави пеліканів стають настільки щільними, що для риби не залишається практично жодного шансу прорватися через це оточення. Іноді в спільних полюваннях беруть участь баклани і чайки.
Якщо йдеться про полювання, доречно нагадати про наявність у цих пернатих під дзьобом потужного шкіряного мішка, який використовується винятково як своєрідний сачок для риби. Під час полювання пелікан наповнює його водою (туди вміщується до десяти літрів) і якщо відчуває, що туди потрапила здобич, нахиляє голову набік і, трохи відкривши дзьоб, виливає воду, а рибу ковтає. Як у польоті, так і на воді легко триматися пеліканам допомагає повітряно-бульбашковий прошарок під шкірою.
Є цікава легенда про те, чому будівництвом гнізда в сімействі цих пернатих займаються представниці жіночої статі. В ній йдеться про те, що чоловіча частина не дуже схильна обтяжувати себе шлюбними узами — віддає перевагу вільному коханню. Відмовка від одруження була одна: нема житла, ось побудую, тоді й створимо сім’ю. Але далі обіцянки справа не йшла. Тому «наречені», не бажаючи стати матусями-одиначками, взяли на себе ініціативу — зайнялися будівництвом. Після цього у «женихів» заговорила совість — почали приносити до місця будівництва всі необхідні матеріали: траву, гілки і палиці, нерідко крадучи їх у сусідів. Усього три дні — і будинок готовий. Якістю його, звичайно, не можна похвалитися, в основному через поспіх, але, як то кажуть, з милим рай і в курені.
На запитання, яку користь приносять пелікани, можна прочитати і таку відповідь: користі жодної — м’ясо і яйця пеліканів у їжу не вживають. А от шкоди від них чимало. Шкідливим цей птах вважається тому, що їсть багато риби. За деякими даними, сімейство пеліканів з двома пташенятами з’їдає за вісім місяців понад 1000 кілограмів риби. Але, захищаючи пеліканів, орнітологи уточнюють: ці птахи ловлять тільки малоцінну та хвору рибу і тим самим оздоровлюють рибні запаси. А ще нагадують: пелікани приносять чималу користь, оскільки разом з бакланами є постачальниками цінного органічного добрива — гуано. Заради отримання цього посліду в деяких країнах створюють у морі спеціальні платформи для птахів. Ефективність гуано в 33 рази вища за звичайний гній. І це ще не все: в китайській та індійській медицині жир пеліканів використовується для лікування ревматизму. В Індії приручені та навчені пелікани допомагають господарям ловити рибу...
Але хіба ми повинні любити й оберігати тільки тих птахів, тварин, рослин, які приносять користь? Не менш важливо усвідомлювати: ми, люди, єдині на Землі істоти, які мають моральні зобов’язання. У тому числі й перед дикою природою як творінням Бога. До того ж, вивчаючи життя наших менших братів, їхні світи, допомагаючи їм, ми зробимо своє життя яскравішим, різноманітнішим, цікавішим і кориснішим.
Чисельність рожевих пеліканів у всьому світі, за деякими даними, становить 290 тисяч особин. В Європі найбільше місце гніздування — дельта Дунаю (Румунія). Належить до зникаючого виду, а відтак охороняється багатьма природоохоронними конвенціями. У Червоній книзі України знаходимо таку інформацію про птаха 2015 року — рожевого пелікана:
«…Гніздиться у румунській частині дельти Дунаю поряд з Україною, у Чорноморському заповіднику та на Лебединих островах в Криму. У 2002 році була спроба (невдала) розмноження на Сиваші. До 1990-х регулярно траплявся майже винятково в дельті Дунаю. Зараз є досить звичайним в усіх великих угіддях Азово-Чорноморського узбережжя. У найближчі роки можливі регулярні зальоти у центральні області країни.
У дельті Дунаю в 2002 році гніздилося 4160 пар. У Чорноморському біосферному заповіднику та на Лебединих островах розмножуються відносно невеликі групи. У серпні 2004-го на півдні країни було нараховано понад 15 тисяч птахів. У найближчі роки ймовірне гніздування у нових місцях Азово-Чорноморського узбережжя. Збільшення чисельності дунайської популяції та її інтенсивне просування на схід зумовлено належною охороною у заповідниках дельти Дунаю, покращенням стану водного середовища.
Маса тіла — до 11,5 кг, довжина — 140—175 см, розмах крил — 245—295 см. Дорослий птах білий з рожевим відтінком та темно-бурими маховими перами. Молодий птах — темно-бурий».

 
Сьогодні рожеві пелікани знаходяться на межі зникнення. Повір'я: В Індії вірять, що птахи допомагали бідним рибалкам ловити рибу. Мусульмани шанують птахів як священних, оскільки, згідно з переказами, пернаті брали участь у будівництві храмів у Мецці. Легенда про рожевого пелікана: одного разу самка пелікана вбила своїх дітей, а самець повернув їх до життя і, розірвавши собі груди дзьобом, годував пташенят кров'ю. До цього дня пелікан, що годує пташенят, є символом самовідданої батьківської любові. Цікавий факт: всупереч думці, що існує, пелікани не використовують горловий мішок для зберігання риби про запас, а ковтають її одразу. У мішку птиці доставляють корм своїм пташенятам.

Read more at: http://ua.igotoworld.com/ua/article/452_neizvestna-ukraina-11-redkih-predstaviteley-fauny.htm